Без лаку сучасний світ був би не лише невиразним – він просто не зміг би функціонувати, оскільки лак є невидимим “помічником”, що має численні і частково цілком суперечливі властивості. Він є то ізолятором, то провідником, не тільки захищає поверхню, але й відбиває або поглинає світло, робить поверхню безпечнішою при ходьбі або триманні, і водночас лише завдяки лаку вона стає справді гладкою. Лак допомагає заощаджувати енергію, убезпечує від вогню, застерігає, відвертає увагу, спрямовує.

Однак, чим же насправді є лаки та фарби? Під цим збірним поняттям розуміємо найрізноманітніші речовини, що слугують для захисту поверхні: до цієї групи зараховують дисперсійні фарби та лазур, як і прозорі лаки та емалі на основі натуральних олій і смол, або навіть і штучні, що після накладення створюють стійке покриття. Ці матеріали можна наносити пензлем, роликом, методом розпилення під тиском чи без нього, зануренням, наливом або нанесенням лакувальним валиком. Лак існує також у формі порошку.

Слово “лакша” (лак) походить із санскриту, де воно означає “сто тисяч”. А в кількості сотень тисяч на гіллі дерев в Індії знаходили кошеніль (червець) – комах, чий продукт обміну речовин, який нагадує своєю консистенцією смолу, покривав грубим шаром дерево, створюючи на ньому блискуче покриття. Люди швидко зрозуміли, що після підігріву цю масу можна зняти з поверхні дерева, а потім нанести її десь в іншому місці, де вона знову твердне.

Якщо тоді поняття лаку стосувалось лише вищезгаданої речовини, то нині під ним розуміємо дуже широку гаму матеріалів, що слугують для викінчення поверхні. Якщо подивитися крізь розширене поняття лаку на історію нашої цивілізації, то давні настінні розписи, прикрашені малюнками предмети, а згодом і меблі можна назвати етапами тривалої праці над вдосконаленням цього продукту та його застосуванням, навіть якщо в різних епохах та культурах для цього використовувались найрізноманітніші матеріали та технології.

Значення лаку

Чи то в Стародавніх Єгипті, Греції та Римі, чи в Китаї за ціле століття перед народженням Христа, чи в інших азіатських високорозвинутих культурах – основна засада лакування була однаковою: вихідний матеріал, найчастіше сталої консистенції, тимчасово доводиться до рідкого стану, щоб потім, після нанесення його на покриття, бути знову висушеним та затверділим, створюючи таким чином тонкий захисний чи оздоблювальний шар. Лак належить до найдавніших матеріалів, а отже, процес лакування – до найдавніших технологій в історії нашої культури.

Доволі рано людина зрозуміла величезну користь шару лаку чи фарби: він захищав стіни, деревину та інші натуральні будівельні матеріали від шкідливої дії опадів, сонця чи вітру, збільшував їх міцність. Окрім того, задля естетики дозволяв творити справжні чудеса. В Помпеї таким чином кам’яні стіни перетворювалися на штучний мармур. А малюнки на предметах, символічне, абстрактне чи ритуальне малярство завдяки магічній дії фарб допомагало подолати буденність та сірість щоденного життя – це доводять і доісторичні настінні малюнки в печерах.

Середньовічні умільці

Європейське виробництво лаку, з одного боку, базувалось на таких смолах як копал, сандарак, бензойна смола, які треба було завозити, а з другого, і то вже з часів Середньовіччя, для дерев’яного покриття використовували місцеві олії. Найдавніший відомий рецепт лаку походить з ХІІ століття і містить лляну олію, кіновар та “Gummi-Forniß”. Водночас, як відомо, в Стародавньому Єгипті використовували скипідарну олію (терпентин).

Весною 1763 року Йоанн Ернст Абрагам Вайнцієр отримав від короля Карла І концесію на виробництво лаку, а дещо пізніше такий собі Йоанн-Хайнріх Штобвасер з того самого міста відкрив в дію мануфактуру, де лакував тростини, меблі, стільниці та оздоблені скриньки. У ХVIII столітті фабрики, де виготовляли лак, володіли значною кількістю рецептів найрізноманітніших лаків, які тримали в суворій таємниці. Майже всі компоненти змішували докупи і підігрівали, готуючи тим самим до подальшого застосування, про що свідчить вже сама назва фабрики – варниця. Смоли необхідно було розтопити та підігріти до високої температури разом з оліями, щоб надалі належно вимішати, і тим самим забезпечити добре розчинення доданих барвників.

``Деревообробник`` № 19 (61)